1 Потім Іісус увійшов у Ієрихон і проходив через нього. 2 І ось, один, на ім’я Закхей, начальник митарів і чоловік багатий, 3 бажав бачити Іісуса, хто Він, але не міг за народом, бо був малий на зріст; 4 і, забігши наперед, виліз на смоковницю, щоб побачити Його, бо Він мав проходити мимо неї. 5 Коли Іісус прийшов на те місце, глянувши, побачив його і сказав йому: Закхею! злізь скоріше, бо сьогодні Мені треба бути в тебе в домі. 6 І він швидко зліз і прийняв Його з радістю. 7 І всі, бачивши те, почали нарікати, що Він зайшов гостити до грішного чоловіка; 8 Закхей же, вставши, сказав Господу: Господи! половину майна мого я віддам убогим, і, якщо кого скривдив чим, поверну вчетверо. 9 Іісус сказав йому: нині прийшло спасіння дому цьому, бо і він син Авраамів, 10 бо Син Людський прийшов знайти і спасти загибле.
Євангеліє від Луки 19:1-10
Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Історія навернення людини до Бога завжди дивує. Нерідко можна почути, що людина, в принципі, не змінюється після того, як ще в юному віці сформувався її характер, звички, уподобання. Напевно досвід життя покаже, що ці слова є правдивими. Але ми, християни, віримо у диво. І найбільше диво — це якраз зміна людини. Радикальна зміна, що може бути виражена лише за допомогою протилежностей: від темряви — до світла, від смерті — до життя, від диявола — до Бога, від гріха — до праведності. І жодні психологічні концепції ніколи не зможуть зрозуміти і пояснити воістину радикальну зміну людини. Не зможуть, бо це дія Благодаті Божої, а не зусиль та практик людських.
Сьогоднішнє євангельське читання розповідає про навернення митаря Закхея. Митар — це збирач податків. За часів Господа Іісуса Христа податки збиралися митарями не на користь національної влади, а на користь тієї влади, під якою перебували євреї. Тому митарів зневажали у суспільстві, їх вважали людьми, які працюють на благо завойовників. Крім того, система збору податків будувалася таким специфічним чином, що митар отримував від влади ліцензію на збір податі. Його завданням було зібрати необхідну кількість внесків, проте за ним залишалася можливість брати з людини більше за необхідну суму. Відповідно, цю надбавку митар забирав собі. Наприклад, митареві необхідно зібрати на користь скарбниці 50 срібників. А він збирає 60. Отже, 50 монет він віддасть, а 10 — залишає собі. На практиці митарям вдавалося через таку схему заробляти чималі, інколи ж величезні кошти і ставати дуже заможними людьми. У способах збору податків митарі були нерозбірливими, а часто й відверто жорстокими. У якомусь сенсі митарі на той час також виконували функції колекторів, і просто вибивали з людини заборговану суму.
Митарів ненавиділи всі. Митар — грішник у очах не тільки фарисеїв, а й простого народу. Спілкування з митарем вважалося духовним оскверненням, співучасті у його гріху проти свого народу. Закхей, як уточнює євангеліст Лука, був не просто митарем. А «начальник митарів і людина багата» (Лк. 19:2). Отже, Закхей набув свого багатства саме через поневіряння. Уявімо скільки сліз, скарг, прохань про милість, і водночас ненависті та прокльонів стоїть за цим багатством Закхея. І ось у його рідне місто Єрихон приходить із проповіддю Іісус Христос. Господа, як завжди, оточує натовп. І Закхей теж хоче побачити та почути Христа. Ми не знаємо причини такого бажання, що саме змусило цю, безумовно, непросту і недобру людину раптом захотіти побачити Христа. Можна припустити, що, незважаючи на свій рід занять і суворість характеру, всередині все ж у нього лунав голос совісті. Можливо, ним рухала проста цікавість. Яких би «можливо» ми не назвали, очевидно одне — Бог вів цю людину до покаяння, до навернення, до віри в Сина Божого Іісуса Христа шляхами, відомими тільки Йому Одному Промислителю.
Отже, Закхей хоче бачити Христа, але не може пробратись через натовп. І крім того, як уточнюється, Закхей був маленький на зріст (Лк. 19:3). Важко припустити якого саме був зросту Закхей, але очевидно, що нижчим за середній за мірками того часу. І тоді Закхей робить таке: він розуміє, яким саме шляхом буде йти Господь вулицями Єрихона, і, забігши вперед, залазить на смоковницю, тобто дерево інжиру. У цій деталі розповіді міститься грандіозний сенс.
По-перше, ілюструється величезне бажання Закхея побачити Господа. По-друге, уявімо собі, щоб зараз якась людина, яка має поважне становище і статус у суспільстві, заради того, щоб побачити що-небудь залізла на дерево. Очевидно, що люди сприймуть це, як мінімум, за дивакуватість і зроблять це предметом глузування. І Закхей, звичайно, розуміє, наскільки безглуздо він виглядатиме на дереві, і як його висміюватимуть, тим більше враховуючи його рід занять. І, по-третє, у цій історії можна побачити духовний сенс. Справа в тому, що дерево пізнання добра і зла, від якого скуштували заборонений плід прабатьки (Бут. 3) було смоковницею, а не яблунею. Прп. Ісидор Пелусіот, прп. Максим Сповідник і багато інших святих отців однозначно висловлювалися, що райське дерево було смоквою.
Згадаймо, брати і сестри, що, скуштувавши плід смоковниці в неналежному настрої думок і бажань, прабатьки зробили гріх. І коли Творець, бажаючи покаяння Адама та Єви, звертається до них, вони в затьмаренні розуму свого ховаються від Всюдисущого в кущах. Тут же, в історії із Закхеєм, ми бачимо зовсім інший порядок. Людина грішна, людина несправедлива, людина безсердечна чує голос Божий і його черстве серце починає танути від відвідування Божого. Йому все одно, що над ним сміятимуться, що показуватимуть на нього пальцями, що навіть підлеглі йому митарі перешіптуватимуться за його спиною і називатимуть його божевільним. Йому все одно, адже він раптом зрозумів, що хоче в цьому житті лише одного — бачити Господа. Тому він, Закхей — начальник митарів, не ховається, але сам залазить на смоковницю — символ пізнання добра і зла — щоб стати вищим, ніж він є, щоб пізнати, що його попереднє життя було злом. І ось до нього йде Джерело добра, святості та радості.
Христос, Який підійшов до смоковниці, Сам звертається до нього і кличе його по імені — Закхей. Знову ж таки, мимоволі спливає паралель з гріхопадінням Адама і Єви, коли Бог кличе Адама по імені, але той укривається в листі кущів. Тут же Спаситель звертається до Закхея, знаючи, що начальник митарів уже готовий до покаяння. Іісус Христос говорить Закхею «сьогодні треба Мені бути в тебе в домі» (Лк. 19:5). Слово «потрібно» означає не просто бажання, або необхідність. Потрібно означає — реалізацію Божественного задуму, чогось, що має спасительне значення. Таким чином, цим виразом Господь показує, що Він йде в дім Закхея не просто як гість, не на обід та бесіду, а задля спасіння самого Закхея та всієї його родини. І насправді, Господь, вже перебуваючи в домі Закхея, скаже: «Прийшло спасіння дому цьому» (Лк. 19:9). Дому, тобто всій сім’ї та всім домашнім Закхея.
Приймаючи Господа у своєму домі, Закхей став і «сказав Господу: Господи! половину майна мого я віддам убогим, і, якщо кого скривдив чим, поверну вчетверо» (Лк. 19:8). Вставати під час промови за столом — знак не лише поваги, а й урочистості моменту. Нам цей звичай теж добре відомий, тому що і в нашій культурі прийнято, скажімо, під час тостів чи застільних промов вставати. Подібна практика була і в Стародавньому Ізраїлі. Щоправда, вставати було прийнято не просто під час бесіди, а саме у час урочистої промови чи вітання. Почуття покаяння і радості переповнюють Закхея і він перед усіма оголошує: «половину майна мого я віддам убогим, і, якщо кого скривдив чим, поверну вчетверо». У цьому його жертва та його покаяння. Закхей роздасть все своє майно, тому що все, що він має, він нажив неправедним шляхом, ображаючи інших людей. Він каже, що половину маєтку він одразу роздає жебракам, а другу половину він віддасть тим, кого образив. Уявімо, брати і сестри, скільки людей образив начальник митарів за своє життя? І кожному він віддасть у чотири рази більше!! Що ж лишиться у нього? Практично нічого.
Згадаймо розповідь про багатого юнака. Господь каже «коли хочеш бути досконалим, піди, продай майно твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; і приходь та йди слідом за Мною» (Мф. 19:21). Але юнак так не вчинив, а пішов у смутку від Христа. Закхею Господь не каже: «роздай майно», але Закхей сам виступає з такою ініціативою. І робить це тому, що стає на шлях досконалий, той шлях, який не багато хто може винести.
Закхей уже не митар — його серце митаря розтало і в ньому росте серце учня Христового. Бачачи таке прагнення Закхея до досконалості, Господь каже: «нині прийшло спасіння дому цьому, бо і він син Авраамів» (Лк. 19:9). Сини Авраама — це не тільки ті, хто від нього походить по плоті. У Святому Письмі Нового Завіту патріарх Авраам і обіцяне потомство розуміються в духовному сенсі. Авраам є батьком віруючих, оскільки саме він показав силу віри в Бога (пор. Євр. 6 гл). І в даному випадку Господь використовує вираз «сини Авраама» не в сенсі тілесного походження, а в сенсі праведності. І коли Господь каже ось «і він син Авраама», то цим вказує не національність Закхея, але його віру та його вчинок, через які він став духовним сином Авраама — праведником. Бо сказано, що Авраам повірив Богові, і той поставив йому це на праведність (Гал. 3:6).
Брати і сестри! Сьогоднішнє євангельське читання про покаяння, про зміну, про Божественну любов і милість. Будь-яка людина, ким би вона не була і в якому стані б не знаходилася, може навернутися до Бога. Це наша віра, це наша надія. Господь Сам дає обіцянку «того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть» (Ін. 6:37). Нікого не віджене від себе Спаситель, якщо людина бажає змінитися: ні митаря, ні розпусницю, ні апостола, який зрікся. Заключні слова розповіді про Закхея про те, що «Син Людський прийшов знайти і спасти загибле» (Лк. 19:10), зустрічаються також у євангеліста Матфея (Мф. 18:11) у викладі притчі про заблукалу вівцю. І якщо співвіднести цю притчу з історією Закхея, то стає очевидним, що Закхей, насправді, — одна з таких заблукалих овець, яка повернулася в духовну паству Господа.
Брати і сестри! Євангеліст Лука говорить як народ, побачивши, що Христос пішов до Закхея, став обурюватися і нарікати, кажучи, що Він зайшов до людини грішної. Як часто, люди, навіть віруючі, бачачи когось подібного до Закхея в храмі на службі, починають обурюватися: знаємо ми його, знаємо який він насправді. Може й знаємо, що з того? Хіба історія з Закхеєм не вчить нас, що найнеприємніша людина може змінитися? Хіба ми маємо право вказувати Богові час і способи навернення такої людини?
«Царство Боже не має певного часу, але для того, хто бажає, властиво у будь-яку пору», — говорить блаженний Феофілакт. Що б не стояло за людиною, які б гріхи не тяжіли над нею, Бог Всемогутній прийме її, якщо тільки людина забажає змінитись. Ми часто бачимо гріхи людей, але не бачимо їхнього покаяння, а тому суд людський — несправедливий. Відкинемо ж від себе, брати і сестри, засудження, ніколи не будемо нарікати і обурюватися, а тим більше не будемо виносити вирок людині, яку чомусь раптом ми вважаємо грішнішу за себе. А якщо й прийде на нас така спокуса засуджувати когось, згадаймо історію із Закхеєм. Де ті, хто його засуджував? Де ті, які нарікали? Де ті, хто сміялись з нього? А він — з Господом слави. Нам же всім слід дивитися не за іншими, а за собою, щоб ми не пропустили «час відвідування» (Єр. 6:15) нас Господом, щоб ми не були на Його вагах дуже легкими (пор. Дан. 5:27), тобто порожніми та нікчемними, і не були вивержені в пітьму (пор. Мф. 22:13). Амінь.
ПРОПОВІДЬ
ректора Київської духовної академії і семінарії
єпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА
у Неділю 33-тю після П’ятидесятниці
За матеріалами сайту: КДАіС