Вознесіння Господнє

«…Я ЙДУ ПРИГОТУВАТИ МІСЦЕ ВАМ»

Після Воскресіння Господь наш Ісус Христос сорок днів залишався на землі. Він мав зійти на небеса відразу, але Він залишився на землі, щоб переконати всіх в істин­ності Свого Воскресіння.

Святим апостолам Він «… являв Себе живим з багать­ма вірними доказами, протягом сорока днів являючись їм і говорячи про Царство Боже» (Діян. 1:3).

Христос возноситься на небо з гори Єлеонської (Діян. 1:12), де так часто проводив ночі в молитві, де зра­див Його Іуда, звідки починався Його голгофський шлях.

Христос возноситься на небо, де належить Йому бути і де Він повинен приготувати місце для нас: «…Я йду приго­тувати місце вам» (Ін. 14:2).

Яку Старому Завіті первосвященик входив у святе свя­тих, щоб просити за людей перед Богом, так і Христос воз­носиться на небо, «…щоб заступатися за них» (Євр. 7:25). Уже самої Його присутності на небі достатньо для нас, тому що Той, Хто освятив і підніс у Його Особі людську природу, покриє милістю і тих, заради кого Христос при­йняв людське єство. Отже, «Хто зійшов, Той же і піднявся вище всіх небес, щоб наповнити все» (Еф. 4:10).

Христос був піднесений на небо Своєю божественною силою. Хмара, що приховала Його від очей апостольських, була не засобом перенесення, а почестю Божества, як і слава Бога Ізраїля у вигляді хмари наповняла скинію. «І покрила хмара скинію зібрання, і слава Господня наповнила скинію» (Вих. 40:34). Місце Його після Вознесіння — місце «вище всіх небес».

Чому ж апостоли після Вознесіння, розлучившись із Христом, повертаються до Єрусалима без суму, а з радістю?

Вони запам’ятали насамперед обіцяння Христове: «Я з вами по всі дні до кінця віку. Амінь» (Мф. 28:20). Він, всюдисущий і всенаповнюючий, завжди з нами і Своїм Божественним і людським єством: у світі, у Церкві, в Єв­харистії, у житті, в душі.

Вознесіння Христове зміцнює нашу віру, яка і полягає в тому, щоб вірити в невидиме. Великою заслугою апостолів було те, що вони через видиме людство Ісуса Христа уві­рували в Його Божество. Але ще більша заслуга тих, котрі вірують у Нього, не бачивши: «Блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ін. 20:29).

Вознесіння Христове зміцнює нашу надію. Вже той факт, що Христос людську природу возніс на небо, дарує нам надію, що й ми там будемо. Крім цього, Сам Христос говорив: «І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я» (Ін. 14:3).

Вознесіння Христове зігріває в нас любов до небесних предметів. Апостол Павло говорить: «Шукайте горнього, де Христос сидить праворуч Бога; про горне помишляйте, а не про земне» (Кол. 3:1 —2); тому що «де скарб ваш, там буде й серце ваше» (Мф. 6:21). А про те, що Дух Святий є та сама любов, що спрямовує нас до всього небесного, го­ворить Божественний Учитель Своїм учням: «…краще для вас, щоб Я пішов; бо, як Я не піду, Утішитель не прийде до вас; а як піду, то пошлю Його до вас» (Ін. 16:7).

«Що далеко від очей, далеко від серця»,— це прислів’я справедливе тільки щодо стосунків між людьми, але не ставлення людини до Бога. Тут вірніше буде інше: «Дале­ко від очей — близько до серця». Адже і після Вознесіння Христос не раз являвся людям: Він з’явився на шляху в Дамаск, щоб із Савла, гонителя Церкви, зробити апос­тола народів (Діян. 18:8). Можна з вірою прийняти, що являвся Він і Своїй Пресвятій Матері, поки Вона пере­бувала на землі. Являвся Він багатьом святим угодникам. Побачимо і ми Його при кончині світу, коли Він прийде судити живих і мертвих.

Головною справою для нас має бути те, щоб у той ос­танній день показати праведному Судії і засвідчити перед Ним, що Його Вознесіння дійсно стало для нас зміцненням віри, утвердженням надії і зігріванням любові. Якщо так буде, тоді ми почуємо з вуст Божественного Спасителя: «Прийдіть… наслідуйте Царство, уготоване вам від ство­рення світу» (Мф. 25:34). Амінь.

Блаженійший Митрополит Володимир

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.