У неділю 12-ту по П’ятидесятниці за Божественною літургією в євангельському читанні звучить притча про заможного юнака, який прагнув життя вічного, але не хотів позбутися статків. До нього Іісус звернув відомі усім слова: важко багатієві буде потрапити до Царства Небесного. Легше верблюдові пройти крізь голкове вушко.
«Бог» і «багатство» ― спільне коріння?
– То про яке багатство все ж таки, в першу чергу, говорить Господь? І чи є насправді фінансова забезпеченість, володіння коштами, якимись ресурсами тими елементами, які ускладнюють духовне життя людини і можуть призвести її до вічної загибелі?
– Мені здається, що варто звернути увагу на те, що слово «Бог» і «багатство» — однокореневі. І справжнім багатством є те, що ми отримуємо з благословення Божого. Чи це талант, яким нас наділяє Господь, чи майно, яке в нас є, чи діти, через яких Господь благословляє родину.
Але це багатство має бути використано так, як цього бажає Той, Хто є його джерелом.
Тоді це справжнє багатство — яке від Бога і яке має служити добру.
А в цій притчі Господь показує, що є кілька сходинок до спасіння. І перша з них — це виконання Божих заповідей.
Тож якщо людина виконує Божі заповіді, живе за заповідями, вона може щиро просити більшого. Але в цьому випадку юнак, скоріше, бажав просто поговорити про спасіння, а не реально прагнув більшого, порівняно з тим, що він має.
«Що неможливо людям, можливо Богові»
Інше повчання, яке Господь дає своїм учням, ― коли говорить, що важко багатому увійти до Царства Небесного.
Це Його відповідь на здивування учнів — «хто ж бо ті, які можуть спастися?» Невже талановитий, щедрий, добрий, багатодітний не може увійти до Царства Небесного?
А Господь відповідає: «Це неможливо людям, це можливо Богові».
Багатий має розуміти, що його багатство ― від Бога, і дякувати Богові, а не намагатися всі заслуги приписати собі, не намагатися вкрасти спасіння, купити його. Не намагатися хизуватися тим даром, чи багатством, чи то благословенням, яке дає людині Господь Бог.
Тому Господь не говорить, що неможливо, Господь говорить, що важко. Бо кому багато дається, з того багато і питається.
Вушко голки ― прообраз воріт Царства Небесного
– А до чого тут верблюди? Бо багато людей запитують про це. Виходить якась логічна нісенітниця: верблюд і голкове вушко. Хіба таке взагалі можливо, і про що взагалі йдеться?
– Тут треба звернутися до біблійної археології. Тому що вушко голки — це не реальна голка. Так називалися ворота до Єрусалима. Єдині ворота, які залишалися відкритими вночі і через які до міста могли потрапити люди, які не встигли зробити це вдень.
Але була певна умова — конструкція цих воріт. Вони і зараз є на Олександрівському подвір’ї в Єрусалимі, поруч із Храмом Гробу Господнього.
Це вушко голки так було облаштовано, що людина туди могла протиснутися тільки сама — без зброї, без свого скарбу, без верблюда… Вона могла спастися ― увійти до Єрусалима, а не потрапити до хижих звірів чи розбійників. Тільки сама.
Думаю, так само Господь хоче нам сказати, що ми своє багатство в Царство Небесне не візьмемо.
Все, що ми тут нажили за своє життя, може не мати жодного стосунку до спасіння безсмертної душі. Тому дуже важливо, щоб ми пам’ятали: Господь дивиться не на зовнішнє сяйво, на кількість справ чи майна. Він дивіться на наше серце.
Відтак важливо не те, що ми робимо, а як ми робимо і що при цьому думаємо, і як при цьому ставимося до тієї людини, якій допомагаємо. Як дякуємо Богові за все те, що є в нашому житті: і за багатства, і за випробування, і, можливо, за якісь хвороби.
І от коли в нашому серці все чисто, коли в нашому серці живе любов до ближнього і до Бога, тоді ми можемо крізь ці ворота єрусалимські увійти до Небесного Єрусалиму — Царства Божого.
Місія Христа: Він прийшов не стати Богом, а навернути до Божих заповідей
– На початку діалогу юнака і Господа юнак, звертаючись до Спасителя, каже: «Учителю благий». На що Господь відповідає: «Чому ти називаєш Мене благим? Ніхто не є благим, окрім одного Бога». В чому сенс цих слів, як їх правильно розуміти?
– Господь наш Іісус Христос — це Боголюдина, це втілений Бог. І під час земного життя Він не стільки намагався зробити так, щоб люди повірили, що Він Бог, скільки навернути людей до правильного розуміння Божих заповідей.
І саме Своє божественне походження Він підтвердив воскресінням із мертвих, коли всі зрозуміли, що це Син Божий, що це Спаситель світу, що це Месія.
Але Він не вимагав за часів Свого земного життя для Себе божественного поклоніння. Бо люди часто готові те, що належить Богові, віддавати людині, природі, золоту, багатству і створювати собі кумирів.
У цьому сенсі Господь нагадав юнакові і про іншу Божу заповідь — не створи собі кумира і тільки Богові служи, тільки Богові кланяйся, тільки Богові молися.
Наука каяття: «Не вбивав, не руйнував… та відчуваю себе дуже грішним»
– Дуже часто люди підходять до сповіді і на запитання священика, в чому вони відчувають себе винними, кажуть: «Згрішив усім». Але на запитання, в чому конкретно, людина каже: «Нібито не вбивав, не руйнував, не палив, але взагалі відчуваю себе дуже грішним». Як людині навчитися, вдивляючись у постать цього юнака, який відчуває свою праведність стосовно Божих заповідей, відчувати, що вона іноді грішить, коїть невірні духовні вчинки, порушує заповіді, не зважаючи на те, що їй здається, що вона їх виконує? Як навчитися мистецтву каяття, до якого закликає Господь, до якого перед Ним закликав Іоанн Предтеча?
– Треба споглядати на себе не тільки ззовні, а й внутрішньо. Бо хто намагається виконувати заповіді у своєму житті, він в певний момент розуміє, що набагато легше не робити, ніж не думати, не бачити.
І та людина, яка все ж таки веде життя благочестиве, добре розуміє, що виправити власне життя іноді набагато простіше, ніж виправити власні думки. І тому треба звертати увагу не тільки на зовнішні фактори.
А цей юнак виступає як біблійний фарисей з притчі, коли той говорить: «Дякую тобі, Боже, що я не такий, як цей митар».
З іншого боку, цей юнак якраз зовнішньо виконує заповіді, але внутрішньо він грішить, бо в ньому живе гординя, самовозвеличення, поминання імені Божого в сує. Тому що він просить більшого.
А коли Господь пропонує йому більше, він відмовляється, засмучується.
Тому мені здається, що ми маємо бути виконавцями заповідей і зовнішньо, і внутрішньо, і у справах, і в думках.
І підходячи до сповіді, маємо споглядати себе і ззовні, і зсередини. І просити в Бога пробачення за порушення заповідей і у справах, і в думках.
Напередодні Дня знань: «розумної бажаю віри»
– Незабаром початок навчального року, і хотілося попросити Вас висловити кілька побажань, напевно, не лише дітям, а й їхнім батькам, викладачам, усім нам напередодні цієї дати. Бо цей період ― ще одна можливість навчитися чомусь у житті. Вас же просимо благословити початок нового навчального року.
– Нам пощастило, що ми живемо в країні, а кияни ― у місті, посеред якого стоїть храм Софії — Премудрості Божої. І кожен із нас, віруючих православних християн, розуміє, що справжня Премудрість — це Бог. Справжня Премудрість — це Христос.
І чесноти, які ведуть до Премудрості — віра, надія, любов — це те, чому має людина навчитися у власному житті. Тому ми всі учні.
І 1 вересня зайвий раз нам нагадує про те, що ми всі маємо вчитися. Вчитися справжній премудрості.
З іншого боку, наші діти вчаться земній премудрості. Вони вчаться у школі, яка нажаль сьогодні, а може і на щастя, не дуже багато виховує, а, скоріше, навчає. Тому з нас, батьків, ніхто не знімає відповідальності за виховання власних дітей.
У школі їм дадуть знання. Але Святе Письмо говорить, що багато знань премудрості не навчають.
Краса ж людини не в тому, що в її голові багато інформації, а в тому, що в неї щире серце. І Господь, до речі, говорить своїм учням через Давида: «розумної бажаю віри».
Тому серед земних знань треба знаходити час і для знань небесних, для закону Божого, для катехези. Це якраз сьогодні лежить на батьках і Церкві.
І дай Бог, щоб наші вчителі добре вчили наших дітей земному, а ми разом із батьками додавали до цього знання ще й виховання.
Тоді ці знання можна буде докласти до служіння ближньому задля того, щоб наш народ мав долю, волю, добру освіту і був щасливий на своїй землі многая літа.
Бесіду вів протодиякон Микола Лисенко
За матеріалами сайту: Православ”я в Україні