Поклоніння Богу

Неділя 5 -та після Пасхи, про самарянку

Христос Воскрес!

У розмові із самарянкою Господь навчає нас, як треба поклонятися Богу: «Бог є дух, і ті, які поклоняються Йому, повинні поклонятися в дусі та істині» (Ін. 4:24).

Коли ми, стоячи перед святими іконами, хрестимось, схи­ляємо голову і стаємо на коліна, робимо земні поклони, запа­люємо свічки й лампади, даємо пожертву на храм, прикраша­ємо його, ми здійснюємо шанування, служіння й поклоніння Богу зовнішнє. Це не є поклоніння духом та істиною, це лише зовнішнє вираження молитви, яке має значення лише тоді, коли відображає наш душевний молитовний настрій.

Істинна, духовна та спасенна молитва — це піднесення розуму й серця до Бога, а у вищому ступені — такий стан душі, коли вона підноситься до Творця, розмовляє з Ним, і відчуває від цього невимовну радість у Господі.

Якщо ми самі не зосереджені на тому, що промовля­ють на молитві наші вуста, то як можемо сподіватися, що Бог прислухається до такої молитви. «Як же ти хочеш, щоб Бог тебе почув, — говорить блаженний Августин, — якщо ти сам не чуєш, що кажеш». Сам Господь засуджує неуважних богомольців: «Наближаються до Мене люди ці устами своїми, і шанують Мене язиком, а серце їхнє дале­ко від Мене; але марно шанують Мене…» (Мф. 15:8—9).

Часто відвертають увагу підчас молитви суєта, повсяк­денні клопоти, гріховні думки. Це відбувається тому, що ми починаємо молитися без благоговіння, не підготувавшись до молитви. Молитва наша буде розсіяною, якщо ми починаємо її відразу після своїх справ, після порожніх розмов чи тілесної насолоди. Перед молитвою слід нагада­ти собі: до Кого ти збираєшся звертатись, Кому хочеш ви­лити свої прохання, подяку, славослов’я. Заходячи в храм для молитви, потрібно пам’ятати, що це місце благодатної присутності Бога, де «Сили небеснії з нами невидимо слу­жать», де «Цар царюючих і Господь пануючих приходить заколотися й датися на поживу вірним».

Євангеліє вчить нас поклонятися Богу і молитися Йому не одним лише духом, а ще й істиною, тобто не так, як ми самі захотіли б служити Йому, а так, як навчає Своїм прикла­дом Господь, як встановили апостоли Христові та святі отці, і як велить нам служити Богу Свята Його Церква.

Бог є Дух, — говорить Господь самарянці, — і покло­нятися, молитися Йому потрібно духом та істиною. Що це означає? Для поклоніння Творцю ми збираємось у храмах. Та чи духом ми тут поклоняємось Йому? Якщо ми молимось без старанності й уваги, схиляємо голову, вустами промов­ляємо молитву, а в душі не маємо благоговіння, думаємо про інше — коли тілом стоїмо в храмі, а душа мандрує сві­том, — то це, звісно, не поклоніння духом, бо він не бере участі в такому поклонінні. Навпаки, коли дух наш невидимо розмовляє з Богом, входить у спілкування з небожителями, підносячись до невидимого, коли ми думаємо про горне, ма­ємо ніби спільний дух із Господом, палаємо любов’ю до Бога, прагнемо до світу духовного, тоді поклоняємось Богу духом.

Проте поклоніння Господу не буде повним, якщо воно не супроводжується поклонінням тілесним. «Прославляйте Бога в тілах ваших і в душах ваших…» (1 Кор. 6:20), — вчить слово Боже. Таке поклоніння Творцю є вже поклонінням істинним, правильним, тобто таким, якому вчить нас нині Господь.

Тож давайте, браття і сестри, просити у Господа, щоб просвітив наш розум і серце, щоби ми принесли до пре­столу Його молитву чисту, своїм життям прославляли і величали Його, і поклонялися Йому в дусі та істині. Амінь.

Блаженійший Митрополит Володимир

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.