Святі – соль землі, вони смисл її буття, вони той плід, заради якого вона зберігається.
Схіархімандрит Софроній (Сахаров)
Сьогодні Українська Православна Церква згадує священномученика Макарія, митрополита Київського. До обрання на кафедру Київської митрополії він був архімандритом Свято-Троїцкого монастиря в м. Вільне. Після смерті Київського митрополита Іони (Глезни), у 1495 році, архімандрит Макарій був висвячений на митрополита собором руських архієреїв: Вассіаном Володимирським, Лукою Полоцьким, Вассіаном Туровським і Іоною Луцьким. Із Константинополя від патріарха Нифонта були прислані благословенні листи, що затверджували обрання святителя Макарія на митрополичу кафедру.
Київ у той час був напівзруйнований, і унаслідок постійних набігів кримських і ногайських татар жити там було небезпечно. Тому митрополит Макарій, як і його попередники, жив у Вільні, де відстоював Православ’я, протистоячи католикам.
Але перебуваючи далеко від Києва, він непокоївся за свою Київську паству. І у 1497 році вирішив відвідати Київську кафедру. Не зважаючи на небезпеку нападу з боку татар, митрополит Макарій сміливо вирушив у дорогу, виконуючи пастирський обов’язок.
І ось 14 травня 1497 року безбожні татари убили преосвященного митрополита Київського і всієї Русі Макарія. Сталося це в селі Стриголові, на річці Вжіще, недалеко від Мозиря. Супутників його – одних убили, а інших забрали в полон. Багато зла заподіяли татари і навколишнім жителям.
Господь, що заповідав не боятися вбиваючих тіло, прославив Свого вірного служителя нетлінням його тіла. Воно було привезене до Києва і покладене в соборному храмі Святої Софії, де прославилося чудесами в 1625 і 1634 роках. Неодноразово загоралися дивним чином свічки перед іконостасом у соборі, де почивав святитель, а від гробниці його виходило світло і вогонь.
Нині святі мощі священномученика Макарія покояться в Києві у Володимирському кафедральному соборі.