15 травня – день перенесення мощей благовірних князів руських Бориса та Гліба.
Житіє
Святі благовірні князі-страстотерпці Борис і Гліб (у святому Хрещенні – Роман і Давид) – перші руські святі, канонізовані як Руською, так і Константинопольською Церквою. Вони були молодшими синами святого рівноапостольного князя Володимира (+15 липня 1015).
Народившись незадовго до Хрещення Русі, святі брати були виховані в християнському благочесті. Старший з братів – Борис отримав гарну освіту. Він любив читати Святе Письмо, твори святих отців і особливо житія святих. Під їх впливом святий Борис набрав гаряче бажання наслідувати подвигу угодників Божих і часто молився, щоб Господь удостоїв його такої честі.
Святий Гліб з раннього дитинства виховувався разом з братом і поділяв його прагнення присвятити життя виключно служінню Богу. Обидва брати відрізнялися милосердям і сердечною добротою, наслідуючи приклад святого рівноапостольного великого князя Володимира, милостивого і чуйного до бідних, хворих, знедолених.
Ще за життя батька святий Борис отримав у спадок Ростов. Керуючи своїм князівством, він проявив мудрість і лагідність, піклуючись перш за все про насадження Православної віри і затвердження благочестивого способу життя серед підданих. Молодий князь прославився також як хоробрий і вправний воїн. Незадовго до своєї смерті великий князь Володимир закликав Бориса до Києва і направив його з військом проти печенігів. Коли сталась смерть рівноапостольного князя Володимира, старший син його Святополк, який був на той час у Києві, оголосив себе великим князем Київським. Святий Борис в цей час повертався з походу, так і не зустрівши печенігів, ймовірно, вони злякалися його і пішли в степи. Дізнавшись про смерть батька, він сильно засмутився. Дружина умовляла його піти до Киэва і зайняти великокняжий престол, але святий князь Борис, не бажаючи міжусобної чвари, розпустив своє військо: «Не підніму руки на брата свого, та ще на старшого мене, якого мені слід вважати за батька!»
Однак підступний і владний Святополк не повірив щирості Бориса; прагнучи захистити себе від можливого суперництва брата, на боці якого були симпатії народу і війська, він підіслав до нього вбивць. Святий Борис був сповіщений про таке віроломство Святополка, але не став ховатися і, подібно мученикам перших століть християнства, з готовністю зустрів смерть. Вбивці напали на нього, коли він молився за утреньою в недільний день 24 липня 1015 року в своєму наметі на березі річки Альти. Після служби вони увірвалися до намету до князя і пронизали його списами. Улюблений слуга святого князя Бориса – Георгій Угрин (родом угорець) кинувся на захист пана і негайно був убитий. Але святий Борис був ще живий. Вийшовши з намету, він став гаряче молитися, а потім звернувся до вбивць: «Підходьте, браття, закінчите службу свою, і нехай буде мир братові Святополку і вам». Тоді один з них підійшов і пронизав його списом. Слуги Святополка повезли тіло Бориса в Київ, по дорозі їм попалися назустріч два варяги, які були надіслані Святополком, щоб прискорити справу. Варяги помітили, що князь ще живий, хоча і ледве дихав. Тоді один з них мечем пронизав його серце. Тіло святого страстотерпця князя Бориса таємно привезли до Вишгорода і поклали в храмі в ім’я святого Василія Великого.
Після цього Святополк настільки ж віроломно умертвив святого князя Гліба. Підступно викликавши брата з його уділу – Мурома, Святополк послав йому назустріч дружинників, щоб убити святого Гліба по дорозі. Князь Гліб уже знав про смерть батька і лиходійське вбивство князя Бориса. Глибоко засмучений, він віддав перевагу смерті, ніж війну з братом. Зустріч святого Гліба з убивцями сталася в гирлі річки Смядині, неподалік від Смоленська.
Свої життя страстотерпці поклали на вівтар братньої любові
У чому ж полягав подвиг святих благовірних князів Бориса і Гліба? Який сенс в тому, щоб ось так – без опору загинути від рук убивць?
Життя святих страстотерпців були принесені в жертву основному християнському благодіянню- любові. «Як хто скаже:«Я люблю Бога», а брата свого ненавидить, той брехун» (1 Ін. 4, 20). Святі брати зробили те, що було ще новим і незрозуміло для язичницької Русі, яка звикла до кровної помсти – вони показали, що за зло не можна віддавати злом, навіть під загрозою смерті. «Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі вбити не можуть» (Мф. 10, 28).
Святі мученики Борис і Гліб віддали життя заради дотримання послуху, на якому ґрунтується духовне життя людини і взагалі всяке життя в суспільстві.
«Річ у тім, браття, – зауважує преподобний Нестор Літописець, – як висока покірність старшому братові? Якби вони спротивились, то навряд чи б спромоглися такого дару від Бога. Багато нині юних князів, хто не кориться старшим і за опір їм бувають вбитими. Але вони не уподібнюються благодаті, якій удостоїлися ці святі».
Благовірні князі-страстотерпці не захотіли підняти руку на брата, але Господь Сам помстився властолюбними тирану: «Мені помста належить і аз воздам» (Рим. 12, 19).
У 1019 році князь Київський Ярослав Мудрий, також один з синів рівноапостольного князя Володимира, зібрав військо і розбив дружину Святополка. За промислом Божим, вирішальна битва відбулася на полі біля річки Альти, де був убитий святий Борис. Святополк, названий руським народом Окаянним, втік до Польщі і, подібно до першого братовбивці Каїна, ніде не знаходив собі спокою і спочинку. Літописці свідчать, що навіть від могили його виходив сморід.
Чудеса, явлені святими Борисом та Глібом
«З того часу, – пише літописець, – затихла на Русі крамола». Кров, пролита святими братами задля запобігання міжусобних чвар, стала тим благодатним насінням, яке зміцнювало єдність Русі. Благовірні князі-страстотерпці не тільки прославлені від Бога даром зцілень, але вони – особливі покровителі, захисники Руської землі. Відомо багато випадків їх явлень у важкі часи, наприклад, – святому Олександру Невському напередодні Льодового побоїща (1242), великому князю Димитрію Донському в день Куликівської битви (1380). Шанування святих Бориса і Гліба почалося дуже рано, незабаром після їх смерті. Служба святим була складена митрополитом Київським Іоанном I (1008-1035).
Великий князь Київський Ярослав Мудрий подбав про те, щоб розшукати останки святого Гліба, які протягом 4 років не були похованими, і зробив їх поховання в Вишгороді, в храмі в ім’я святого Василія Великого, поруч з мощами святого князя Бориса. Через деякий час храм цей згорів, мощі ж залишилися неушкоджені, і від них відбувалося багато чудес. Один варяг неблагоговійно став на могилу святих братів, і раптово вийшло полум’я і обпалило йому ноги.
Від мощей святих князів отримав зцілення кульгавий юнак, син жителя Вишгорода: святі Борис і Гліб з’явились отроку уві сні і осяяли хрестом хвору ногу. Хлопчик прокинувся від сну і встав абсолютно здоровим.
Благовірний князь Ярослав Мудрий побудував на цьому місці кам’яний п’ятиглавий храм, який був освячений 24 липня 1026 митрополитом Київським Іоанном із собором духовенства. Безліч храмів і монастирів по всій Русі було присвячено святим князям Борису і Глібу, фрески та ікони святих братів-страстотерпців також відомі в численних храмах Руської Церкви.
За матерыалами сайту: Української Православної Церкви