Відмінність між статями є особливий дар Творця створеним Ним людям. «І створив Бог людину за образом Своїм, за образом Божим створив її; чоловіка й жінку створив їх» (Бут. 1, 27). Будучи однаковою мірою носіями образу Божого й людського достоїнства, чоловік і жінка створені для цілісного єднання одне з одним у любові: «Тому залишить чоловік батька свого і матір свою, і пристане до жінки своєї; і будуть двоє одна плоть» (Бут. 2, 24).
Втілюючи початкову волю Господа про створіння, благословенний Ним подружній союз стає засобом продовження й примноження людського роду: «І благословив їх Бог, і сказав їм Бог: плодіться і розмножуйтесь, і наповнюйте землю, і володійте нею» (Бут. 1, 28). Особливості статей не обмежуються тілесними відмінностями. Чоловік і жінка являють собою два різних образи існування в єдиному людстві. Вони потребують спілкування й взаємного доповнення.
Згідно з римським правом, яке було взято за основу цивільних кодексів більшості сучасних держав, шлюб є угодою між двома вільними у своєму виборі сторонами. Церква сприйняла це визначення шлюбу, осмисливши його, виходячи із свідчень Святого Письма.
Ранньохристиянські отці й учителі Церкви також спиралися на римські уявлення про шлюб. Так Афінагор у своїй Апології до імператора Марка Аврелія (II ст.) пише: «Кожний із нас вважає своєю жінкою ту, з якою одружений згідно із законами».
Християнство збагатило язичницьке та старозавітне розуміння шлюбу величним образом союзу Христа й Церкви. «Жінки коріться своїм чоловікам, як Господеві, бо чоловік є голова жінки, як і Христос глава Церкви, і Він же Спаситель тіла. Але як Церква підкоряється Христу, так і жінки своїм чоловікам у всьому. Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву і віддав Себе за неї, щоб освятити її, очистивши водяною купіллю через слово; щоб поставити її перед собою славною Церквою, яка не має плями, чи пороку, чи чогось подібного, але щоб вона була свята і непорочна. Так повинні чоловіки любити своїх жінок, як свої тіла: хто любить свою жінку, любить самого себе. Бо ніхто ніколи не мав ненависті до своєї плоті, а годує і гріє її, як і Господь Церкву, бо ми члени тіла Його, від плоті Його і від костей Його. Тому залишить чоловік батька свого і матір свою і пристане до жінки своєї, і будуть двоє одна плоть. Тайна ця велика; я говорю відносно Христа і Церкви. Отже, кожен з вас нехай любить свою жінку, як самого себе; а жінка нехай боїться свого чоловіка» (Єф. 5, 22-33).
Для християн шлюб став не просто юридичною угодою, засобом продовження роду й
«Необхідно покликати священиків і молитвами та благословеннями утвердити подружжя в спільному житті, щоб… подружжя в радості проводило життя, поєднуване допомогою Божою», — говорив святитель Іоанн Златоуст. Святитель Амвросій Медіоланський зазначав, що «шлюб повинен бути освячений покровом і благословенням священицьким».
Спільність віри чоловіка та жінки, які є членами тіла Христового, — найважливіша умова справді християнського й церковного шлюбу.
Відсутність однодумності становить серйозну загрозу для цілісності подружнього союзу. Саме тому Церква вважає своїм обов’язком закликати віруючих брати шлюб «тільки в Господі» (1 Кор. 7, 39), тобто з тими, хто поділяє їхні християнські переконання. Однак Церква з повагою ставиться і до такого шлюбу, в якому лише одна сторона належить до православної віри, згідно зі словами святого апостола Павла: «Невіруючий чоловік освячується жінкою віруючою, і жінка невіруюча освячується чоловіком віруючим» (1 Кор. 7, 14).
Церква наголошує на довічній вірності подружжя та непорушності православного шлюбу, спираючись на слова Господа Ісуса Христа: «Що Бог з’єднав, того чоловік нехай не розлучає…”
Блаженнійший Митрополит Володимир