У роки правління візантійського імператора Льва Великого, Македонянина (457-474), брати Гальбій та Кандид, наближені царя, вирушили з Константинополя до Палестини на поклоніння святим місцям. У невеликому селищі поблизу Назарету вони зупинилися на нічліг в однієї старої єврейки. У її будинку увагу паломників залучили запалені свічки і куриться фіміам.
На питання, що за святиня знаходиться в будинку, благочестива жінка довго не хотіла відповідати, але після невідступних прохань повідала, що зберігає дорогу святиню – Ризу Богородиці, від якої відбуваються багато чудес та зцілення.
Пресвята Діва перед Успінням подарувала один зі Своїх одягів благочестивої дівиці-єврейці з цього роду, заповівши їй передати її перед смертю також дівчині. Так, від покоління до покоління, Риза Богоматері зберігалася в цій родині.
Дорогоцінний ковчег, що містив священну Ризу, був перевезений до Константинополя. Святий Геннадій, Патріарх Царгородський († 471; пам’ять 31 серпня), і імператор Лев, дізнавшись про священну знахідку, переконалися в нетлінності святої Ризи Богородиці і з трепетом приклалися до неї. У Влахерні, поблизу берега моря, був споруджений новий храм на честь Богоматері.
2 липня 458 року святитель Геннадій з належним торжеством переніс священну Ризу у Влахернський храм, вклавши її в новий ковчег.
Згодом у ковчег з Ризою Богородиці покладені були Її святий омофор і частина Її пояса. Ця обставина і відображене у православній іконографії свята, що об’єднує дві події: положення Ризи і положення поясу Богоматері у Влахерні.
Російський паломник Стефан Новгородець, який відвідав Царгород близько 1350 року, засвідчує: «йдемо у Влахерн, де лежить Риза у вівтарі на престолі в ковчезі запечатана».
Не раз при навалах ворогів Пресвята Богородиця рятувала місто, якому дарувала Свою священну Ризу. Так було під час облоги Константинополя аварами в 626, персами – в 677, арабами – у 717 роках. Особливо знаменні для нас події 860 року, тісно пов’язані з історією Російської Церкви.
18 червня 860 року флот русичів князя Аскольда, у складі більш 200 тур, спустошившись берегами Дніпра до Чорномор’я і Босфору, увійшов до бухти Золотий Ріг і погрожував Константинополю. У виду міста пливли кораблі русичів, що висадили воїни «проходили перед градом, простягаючи свої мечі».
Імператор Михайло III (842-867), зупинив розпочатий ним похід на арабів, повернувся до столиці; всю ніч він молився, стояв на кам’яних плитах храму Влахернської Божої Матері.
Святий Патріарх Фотій звернувся до пастви з проповіддю, закликаючи сльозами покаяння омити гріхи і в старанній молитві вдатися до заступництва Пресвятої Богородиці.
Небезпека зростала з кожною годиною. «Місто ледь не було піднято на спис», – говорить в іншій своїй проповіді Патріарх Фотій. У цих умовах було прийнято рішення рятувати церковні святині, і насамперед – святу Ризу Богородиці, яка зберігалася у Влахернському храмі, недалеко від берега затоки.
Після всенародного молебню святу Ризу Богоматері, взяту з Влахернського храму, з хресним ходом обнесли навколо міських стін, занурили з молитвою край її у води Босфору, а потім перенесли в центр Царгорода – храм Святої Софії.
Божа Матір Своєю благодаттю покрила і втихомирила войовничість руських воїнів. Уклавши почесне перемир’я, Аскольд зняв облогу Константинополя.
25 червня війська русичів почали відходити, несучи з собою великий викуп. Тиждень потому, 2 липня, чудотворну Ризу Богоматері урочисто повернули на її місце, в раку Влахернського храму. На спомин цих подій було встановлено святим Патріархом Фотієм щорічне святкування Ризопокладання Богоматері 2 (15 н.ст.) липня.
Незабаром, у жовтні – листопаді 860 року, посольство русичів прибуло до Константинополя для укладення договору «любові і миру». В умови мирного договору входили положення про Хрещення Київської Русі, про виплату Візантією русичам щорічної данини, дозвіл їм вступати у візантійську армію, вести торгівлю на території імперії (насамперед, в Константинополі), посилати до Візантії дипломатичні місії.
Найважливішим був пункт про Хрещення Русі. Продовжувач візантійської «Хроніки Феофана» говорить, що «посольство їх прибуло до Царгороду з проханням зробити їх учасниками у святому Хрещенні, що і було виконано». На виконання обопільного бажання русичів і греків в Київ спрямована була православна місія. Незадовго до того (в 855 р.) святим рівноапостольним Кирилом Філософом († 869; пам’ять 14 лютого і 11 травня) винайдена була слов’янська абетка і перекладено Євангеліє. Природно було направити з місією до Києва саме святого Кирила і його брата, святого рівноапостольного Мефодія († 885; пам’ять 6 квітня і 11 травня), з перекладеними слов’янськими книгами. Так і поступив святитель Фотій, учнем якого був святий Кирило. Зиму 860/861 року брати провели в Херсонесі, навесні 861 вони були на Дніпрі, у князя Аскольда.
Перед Аскольдом, як згодом перед святим князем Володимиром, стояв нелегкий вибір, його приваблювали то іудейської, то магометанської вірою. Але під благодатним впливом святого рівноапостольного Кирила князь зробив вибір на користь Православ’я.
Наприкінці 861 року Кирило і Мефодій повернулися до Константинополя і привезли з собою послання князя (або, як називали себе в IХ-ХI ст. Київські князі, «кагана») Аскольда імператора Михайла III. Аскольд дякував імператора за присилання «такого чоловіка, який показав словом і прикладом, що християнська віра – свята».
«Переконавшись, – писав далі Аскольд, – що це – істинна віра, повеліли ми всім хреститися по своїй волі в надії і нам досягти святості. Ми ж усі – друзі твоєму царству і готові на службу твою, коли вимагатимеш».
Аскольд прийняв святе Хрещення з ім’ям Миколай, хрестилися і багато хто з його дружини. Безпосередньо з Царгорода, столиці Православ’я, працями святих апостолів слов’янства прийшли на Русь слов’янське Богослужіння і слов’янська писемність.
У Київ був призначений святителем Фотієм митрополит Михайло, і руська митрополія була внесена до нотіціі – списку єпархій Константинопольського Патріархату. Святий Патріарх Фотій в Окружному посланні 867 року серед головних досягнень свого первосвятительського служіння називає Хрещення болгар і русичів. «Русичі, які підняли руку проти Римської держави, – писав він, майже дослівно цитуючи послання Аскольда, – нині навіть і вони проміняли нечестиве вчення, яке містили колись, на чисту і щиру віру християнську, з любов’ю поставивши себе в чині підданих і друзів наших». (Візантійці вважали «підданими» всіх брали Хрещення з Царгорода і вступили у військовий союз з імперією.) «І до такої міри розгорілися в них бажання й ревнощі віри, що вони прийняли єпископа і пастиря, і цілують святині християн з великою ретельністю і ревнощами» .
Свято Положення Ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні є, таким чином, одночасно святом канонічного заснування Православної митрополії в Києві. Благословенням Божої матері і дивом від її святої Ризи здійснилося не тільки порятунок Царгорода від самої грізної облоги за всю його історію, а й порятунок русичів з темряви язичницького марновірства до вічного життя. Разом з тим, 860 рік приніс визнання Київської Русі Візантією, ознаменував рівноправний вихід молодої Київської держави на арену історії.
Спроба князя Аскольда відродити на Дніпрі християнське благовістя святого апостола Андрія Первозваного, задумана ним релігійна і державна реформа закінчилася невдало. Час утвердження християнства на Руській Землі ще не настало. Занадто сильними були прихильники язичницької старовини, занадто слабка князівська влада. При зіткненні Аскольда з язичником Олегом у 882 році кияни зрадили свого князя. Аскольд прийняв мученицьку кончину від руки найманих вбивць, обманом залучений в стан ворогів для переговорів.
Але справа блаженного Аскольда (так називає його Іоакимовський літопис) не загинуло в нашій Церкві. Віщий Олег, який, убивши Аскольда, зайняв після нього київське князювання, називав Київ «матір’ю міст руських» – це дослівний переклад грецького виразу «митрополія Руська». Вдячну пам’ять про перший київському князі-християнина зберігали найдавніші храми православного Києва: церква пророка Божого Іллі, побудована Аскольдом і пізніше згадана в Договорі Ігоря з греками (944 р.), на місці якої і зараз стоїть храм того ж імені, і церква святителя Миколая чудотворця, споруджена в 50-х роках х століття над могилою Аскольда святої рівноапостольної Ольгою.
Найважливіше завоювання Аскольда, назавжди увійшло в церковне спадщина не тільки Русі, але і всього православного слов’янства, – слов’янське Євангеліє і слов’янське Богослужіння, створені працями святих рівноапостольних Кирила і Мефодія. У Києві при дворі Аскольда покладено було в 861 році початок їх апостольської діяльності серед слов’ян, що продовжилася пізніше в Болгарії та Моравії. Слідом за блаженним Аскольдом, кажучи словами стародавньої «азбучної молитви», «летить нині слов’янське плем’я – до Хрещення кинулися всі».
З дивом від Ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні пов’язано кілька видатних творінь візантійської церковної гімнографії і гомілетики. Святителю Фотія належать дві проповіді, одна з яких була сказана ним безпосередньо в дні облоги Константинополя, інша – незабаром після відходу російських військ. (Вони двічі були видані російською мовою:
1) Єпископ Порфирій Успенський. Чотири бесіди Фотія, святішого архієпископа Константинопольського, і міркування про них. СПб., 1864;
2) Е. Л. (Ловягін Є. І.). Дві бесіди Святішого Патріарха Константинопольського Фотія з нагоди навали росів на Константинополь. – «Християнське читання», 1882, № № 9-10).
Відомим церковним письменником Георгієм, хартофілаксом собору Святої Софії – Премудрості Божої в Константинополі, було складено, за дорученням Патріарха Фотія, «Слово на положення Ризи Богородиці у Влахерні» (Російський переклад його видано в додатку до роботи: Лопарев Х. М. Старе свідоцтво про положенні Ризи Богородиці у Влахерні в новому тлумаченні стосовно до навалі росіян на Візантію в 860 році. – «Візантійський Временник», том. II, СПб., 1895).
З походом Аскольда на Царгород пов’язано також створення знаменитого «Акафіста Пресвятої Богородиці», автором якого деякі церковні історики називають того ж святого Патріарха Фотія.
Цей Акафіст становить основну частину Богослужіння в день Похвали Пресвятої Богородиці. Про події 860 року оповідають не тільки візантійські, але й руські літописні джерела. Преподобний Нестор Літописець, підкреслюючи значення російського походу на Царгород, відзначає, що з цього часу «початку прозиватися Руська Земля».
Деякі літописи, серед них Іоакимовская і Никонівський, зберегли звістки про Хрещення князя Аскольда та Київської Русі після походу на Царгород. При цьому народна пам’ять міцно зв’язала імена київських князів Аскольда і Діра, хоча, на думку істориків, Дір княжив у Києві дещо раніше Аскольда.
За матеріалами azbyka