Християнська традиція завжди з незмінною повагою ставилася до світської освіти. Багато хто з учителів Церкви навчалися у світських школах та академіях і вважали науки, що в них викладалися, обов’язковими для віруючої людини.
Святитель Василій Великий писав, що «зовнішні науки не шкідливі» для християнина, який повинен почерпати з них усе, що сприяє моральному вдосконаленню та інтелектуальному зростанню.
На думку святого Григорія Богослова,
«кожний, хто має розум, визнає вченість — освіту, першим для нас благом. І не тільки цю найблагороднішу нашу вченість, що… має своїм предметом одне спасіння й красу споглядання, але і вченість зовнішню, якою багато християн через неуцтво гребують як ненадійною, небезпечною і такою, що віддаляє від Бога».
Православні б хотіли, щоб уся система освіти будувалася на релігійних засадах та християнських цінностях. Проте Церква, згідно з багатовіковою традицією, з повагою ставиться до світської школи й готова будувати свої відносини з нею, виходячи з визнання людської свободи.
При цьому Церква вважає неприпустимим навмисне нав’язувати учням антирелігійні та антихристиянські ідеї, встановлення монополії матеріалістичного погляду на світ. Не можна допустити повернення до становища, характерного для багатьох країн у XX столітті, коли державні школи були інструментом войовничо-атеїстичного виховання.
Церква закликає до подолання наслідків атеїстичного контролю над системою державної освіти. На жаль, донині в багатьох навчальних курсах з історії недооцінюється роль релігії у формуванні духовної самосвідомості народів. Церква постійно нагадує про внесок християнства в скарбницю світової та національної культури. Православні віруючі з сумом сприймають спроби некритичного запозичення навчальних стандартів, програм і принципів освіти в організацій, відомих негативним ставленням до християнства взагалі, або Православ’я зокрема.
Не можна ігнорувати й небезпеку вторгнення у світську школу послідовників окультних та неоязичницьких учень, деструктивних сект, під впливом яких дитина може бути загублена і для себе, і для родини, і для суспільства. Церква вважає корисним і потрібним проведення уроків християнського віровчення у світських школах за бажанням дітей або їхніх батьків, а також у вищих навчальних закладах.
Священноначалля веде з державною владою діалог, мета якого — законодавче утвердження й практичне застосування визнаного міжнародною спільнотою права віруючих родин на одержання їхніми дітьми релігійної освіти та виховання. З цією метою Церква також створює православні загальноосвітні навчальні заклади, очікуючи на підтримку їх з боку держави.
Школа є посередником, який передає новим поколінням моральні цінності, накопичені за минулі століття. У цій справі школа і Церква повинні налагоджувати співпрацю, адже освіта, особливо адресована дітям і підліткам, покликана не лише передавати інформацію. Зігрівання в юних серцях прагнення до Істини, справжнього морального почуття, любові до ближніх, своєї вітчизни, її історії та культури має бути завданням школи не меншою, а можливо й більшою мірою, ніж викладання знань.
Церква покликана й прагне сприяти школі в її виховній місії, адже від духовного й морального стану людини залежить її вічне спасіння, а також майбутнє окремих націй і всього людського роду
Блаженнійший Митрополит Володимир