Странен быв на земли, небеснаго отечества достигл еси, преподобне отче Паисие, добротолюбия подвижниче, верных научил еси ум к Богу возводити и сердцем к Нему взывати: Господи Иисусе Христе, Сыне Божий, помилуй мя, грешнаго
Тропар преподобному Паїсію Величковському
Преподобний Паїсій Величковський… У цій людині дивовижним чином поєднувалися святість особистого життя, любов до освіти, уміння привернути до себе і духовно виховати численний сонм учнів, створити біля себе велику школу православного духовного подвижництва і, нарешті, велике літературне дарування, яке допомогло йому зробити важливу і необхідну справу – виправлення старих перекладів і новий переклад святоотцівської аскетичної літератури.
Преподобний Паїсій (у миру Петро Величковський) народився у Полтаві в глибоко релігійній сім’ї потомствених священиків. Він навчався грамоті по псалтирі, а в 13 років отрока віддали на навчання в Київську духовну академію.
Із перших днів навчання Петро мріяв про чернече життя. Він мріяв прийняти чернечий постриг неодмінно в бідній, віддаленій від мирського шуму обителі. Його зовсім не приваблювало багате і сите життя деяких ченців знаменитої Лаври, а швидше лякало і відштовхувало.
У 17 років Петро втік з Академії, щоб, нарешті, здійснити свою мрію – почати чернече життя під керівництвом старця. Так хлопець із знатної сім’ї, стає одним з убогих мандрівників. Він мандрував із країни в країну, з міста в місто, з однієї обителі в іншу, шукаючи мудрого і досвідченого наставника.
Прийнявши постриг в одному з українських монастирів, проживши якийсь час в молдавських скитах, Паїсій зважився залишити батьківщину та вирушив на Афон. Поселившись в убогій келії, харчуючись хлібом і водою, та і то через день, він провів чотири роки в усамітнені та безмовності. Його утіхою і дороговказною зіркою стають рукописи святоотцівських писань, які він знаходить в монастирських бібліотеках болгарських і сербських обителей. Вбираючи в себе досвід стародавніх подвижників, Паїсій поступово перетворюється на мудрого наставника. І коли в його келію прийшов юний Віссаріон, преподобному вже було що сказати новоначальному ченцю. Через декілька років з ними жило вже 50 ченців.
Перебування Паїсія на Афоні тривало 17 років. Потім старець повернувся до Молдавії. Поряд з ним були його численні учні, що стали досвідченими наставниками. Для них отець Паїсій був не просто вчителем, а святим старцем. Вони добре знали, що стати старцем із власної волі неможливо. Старець завжди Божий обранець, його духовний досвід унікальний, оскільки виходить прямо з серця. Не раз, під час натхненної молитви преподобного Паїсія, учні бачили його лик просвітленим чудесним світлом.
28 листопада 1794 року, на 72 році, старець тихо відійшов до Господа, не назвавши свого наступника, бо знав, що наступників буде багато.