«Всі мої дії та бажання зводилися до одного – оберегти святі завіти і встановлення отців подвижників і великих наших старців, у всій їх Божественній красі, від різних згубних віянь світу цього…»
Преподобний Варсонофій Оптинський
Шлях преподобного отця нашого Варсонофія (в миру – Павло Іванович Пліханков) до монастиря був довгий і нелегкий. Велика частина його життя – 46 років – пройшла у миру. Життя готувало йому блискучу військову кар’єру, але Господь інакше влаштовував долю майбутнього старця.
Ще коли Павлові було шість років, стався дивний випадок. Він з батьком прогулювалися парком навколо будинку. Раптом вони побачили сивого старичка і здивувалися, як він зміг пройти сюди непоміченим. Старець тихо підійшов і сказав батькові: «Пам’ятай, це дитя свого часу тягатиме душі з пекла!». Після цих слів він раптово зник і більше його ніхто не бачив.
Через багато років молодий полковник Павло Іванович захворів раптово запаленням легенів. Відчуваючи наближення смерті, Варсонофій звелів денщику читати вголос Євангеліє… І в цей час йому було чудове видіння: він побачив відкритими небеса і здригнувся весь від великого страху і світла. Все життя промайнуло миттєво перед ним. Він був глибоко пройнятий свідомістю покаяння за все своє життя і почув голос зверху, що повелівав йому йти в Оптину Пустинь. «З військового в одну ніч, за велінням Божим, він став великим старцем», – казав про це старець Нектарій. У його душі відбувся переворот, у нього відкрився духовний зір, він зрозумів всю глибину слів Євангелія.
Хворий полковник швидко одужав. І залишивши все, він приїхав в Оптину. Сорокашестирічний офіцер був прийнятий до числа послушників Іоанно-Предтеченського скиту і назначений келійником до ієромонаха Нектарія, майбутнього Оптинського старця. Біля старця Нектарія преподобний Варсонофій пройшов протягом десяти років всі ступені чернечі, аж до ієромонаха.
Своєю богословською начитаністю він привертав до себе багато людей. Продовжуючи традиції Оптинських старців, він лікував душі людей, «тягав душі з пекла». Милістю Божою йому відкривалося життя людей, які приходили до нього. Допомагаючи віруючим пригадати забуті гріхи, обережно викриваючи, він учив покаянню, по його молитві люди зцілювалися душевно і фізично.
Єпископ Трифон, який знав старця ще в той часу, коли він був послушником, сказав наступне:
«Ти умів тільки любити, тільки творити добро, і яке море злості і наклепу вилилося на тебе! Ти все приймав з покірністю, як багатостраждальний Іов. Я свідок, що жодного слова засудження не чув від тебе… Я як пастир знаю, що у наш час значать такі старці. Його повчання тим більше цінні, що з освітою він поєднав висоту чернечого життя…»