На сторінці нашого сайту публікуються статті на тему, яка хвилює будь-яку молоду людину – зародження кохання в серці, бажання створити сім’ю та зберегти її на все життя. Ці бесіди виникли як крик відчаю при спостереженні того, що відбувається з сучасною молоддю. Звідки молоді люди черпають знання про сім’ю та шлюб? Спостерігаючи за своїми батьками, які завжди сваряться? З екранів телевізора? Про те, що шлюб може бути вічним, що справжню любов та вірність можна зустріти і в наш час, вони можуть тільки мріяти, бо на власні очі цього не бачать.
Кожен погодиться з тим, що брати шлюб з людиною, яку не любиш – жахливо, або просто небажано. Але можливо і так: наприклад, дівчина довго не може вийти заміж і виходить за першого, хто їй запропонує. Ясно, що це вимушене рішення. За інших обставин, якщо б вік її не підганяв, вона б не зробила такого кроку. Це винятки. Як правило ж ми прагнемо пов’язати свою долю з людиною, яку ми любимо. Якщо це так, то логічно постає питання: чому ж тоді так багато розлучень після палкого кохання і правильного, як нам здавалось, вибору?
Ця бесіда ставить за мету відкрити одну надзвичайно важливу істину. Незнання цієї істини є причиною всіх розлучень. Отже:
ВЗЯТИ ШЛЮБ «ПО ЛЮБВИ» – НЕМОЖЛИВО!
Більше того, ще жодна людина на землі не брала шлюб «по любви». Звучить досить несподівано і шокуюче. Виходить, те, на що сподівається кожна молода людина, виявляється неможливим?
Щоб довести, чому це неможливо, нам потрібно домовитись про терміни, оскільки люди використовують одні й ті ж слова в зовсім різних значеннях. Тому, спочатку розберемося зі словом «любов». Особливо актуальним воно є зараз, коли ним називаються низькі почуття( згадайте популярну фразу «займатися любов’ю»).
Що ж таке любов?
Є два основних поняття, які характеризують зовсім протилежні типи взаємовідносин між чоловіком та жінкою. Це «любов» та «закоханість». Давайте почнемо із закоханості, тому що, напевне, у кожного з нас вже є такий досвід. Колись вперше закохувались в третьому-четвертому класах. Зараз це відбувається ще в дитячому садочку. До закінчення школи можна закохатись три-чотири рази, а то і більше. Приведемо декілька характерних ознак закоханості.
ПЕРША. Закоханість часто є виявом ЄГОЇЗМУ, чи по-слов’янськи, просто жадібності.
Наприклад, кожному автомобілісту хочеться мати хорошу машину, скажемо, «600-й Мерседес». Якщо поставити перед людиною ряд автомобілів і сказати «вибирай»,– він, звичайно, вибере найпотужнішу, найкращу та найзручнішу. Приблизно така ж схема діє і при закоханості.
Юнак заходить в клас, охоплює поглядом усіх своїх однокласниць, вибирає найкращу і думає: «Хочу, щоб була моєю!» Якщо і мати щось, то найкраще. Задамо собі запитання: чи може таке почуття бути основою для справжньої сім’ї? Звичайно, ні.
Якою неперевершеною не була б машина, є багато інших, з не менш привабливими можливостями. Наприклад, щасливий власник «Мерседеса» виїжджає на дачу до свого друга. І після повороту на ґрунтову дорогу починає заздрити власнику джипа, який щойно пронісся повз нього. Людина приходить до висновку, що машин йому треба багато, і різних: одна для міста, інша для села і ще одна маленька вантажівка для перевезень.
Так само і при закоханості. Чоловік за подібною логікою легко доходить до стану, коди у нього дві або три «жінки». Одна народжує дітей, готує обіди, тому що вона хороша хазяйка. З іншою можна піти в ресторан, тому що у неї шикарна зовнішність. З третьою можна сміливо йти на виставку, в театр чи на балет, тому що вона вміє відрізняти Ван Гога від Гогена та Дебюссі від Шопена.
ДРУГА. В зовнішності чи характері людини, в яку закохуються, як правило, є особлива риса, яка власне і підкорює серце закоханого. Зазвичай це гарне обличчя або фігура. В розум, дотепність, майстерність теж можна закохатися. Отже, ЗАКОХУЮТЬСЯ В ЩОСЬ.
Подумайте, чи може таке почуття бути основою справжнього шлюбу?
Навряд чи. Хлопець закохується в привабливу зовнішність, яка має здатність змінюватись з народженням дитини. Справа в тому, що Господь створив жінку для кращого виношування маляти, Він зовсім не хотів, щоб дитина розвивалась в колючій, твердій клітці з материнських кісток. Тому фігури моделей є насправді неприродними для жінки.
Отже, юнак, вражений зовнішністю дівчини, закохується, освідчується і жениться. Через три-чотири роки, коли дитині вже два, цей юнак буде поглядати на інших дівчат, молодих та струнких.
Навіть коли людина закохується не в зовнішність, а в розум або манери, то це все одно ненадійно. Невже ви будете розводитись з дружиною після, наприклад, автокатастрофи, коли вона втратить ці якості?
ТРЕТЯ ознака закоханості – це ПАЛКІСТЬ ПОЧУТТІВ, або пристрасть. У дорослої сімейної людини один лише погляд на закохану пару викликає легку посмішку. Все так зворушливо, але так далеко до справжнього почуття!
Микола Гоголь, будучи православною людиною, прекрасно знав про один із законів духовного життя: глибина переживань, внутрішня сила почуттів аж ніяким чином не залежить від сили їх зовнішнього вияву. Радимо прочитати з цього приводу «Старосвітських поміщиків».
Справжнє почуття, як правило, виглядає тихим, скромним та непримітним. Зовнішня пристрасть, швидше всього, свідчить про недостатність внутрішнього переживання. Життя такої душі в даному випадку можна порівняти з морем. Під час бурі вітер піднімає великі хвилі, але варто опуститись на глибину, як ми бачимо тишу і спокій. Але є ще Гольфстрім. Він переносить величезну кількість води і бурлить своїми глибинними вирами, але зовні це зовсім непомітно.
Ви можете заперечити, мовляв, що ж тут поганого, коли ти закохуєшся в гарне, даруєш квіти, пишеш вірші, носиш на руках, дзвониш, мчишся на побачення, тримаєш її руку, і серце розривається на шматочки від щастя. Звичайно, нічого поганого тут немає. Просто такі почуття ніколи не тривають довго. Людина в такому стані не задумується, що буде, коли ця іскра щезне. Тоді людина стає перед вибором: або розлучатись і шукати іншу іскру (яка, до речі, теж колись щезне), або переводити свої стосунки на якісно вищий рівень. РІВЕНЬ СПРАВЖНЬОЇ ЛЮБОВІ.
РІВЕНЬ СПРАВЖНЬОЇ ЛЮБОВІ.
ПЕРШОЮ дуже важливою рисою любові Є ВІЧНІСТЬ. Все, що не є вічним, не може називатись любов’ю. Справжній шлюб повинен бути вічним. В ідеалі вірність своєму чоловіку чи жінці, зберігають все життя, навіть після смерті одного із них. Немає сумніву в тому, що те єднання душ, яке виникає в подружжя за життя, буде мати місце і після смерті.
ДРУГА важлива ознака любові паралельна другій ознаці закоханості. Але якщо закоханість закохується в щось, то любов любить ПРОСТО ТАК, НІ ЗА ЩО.
Наприклад, за що ми любимо маму? За красу? Ні, мама може бути і негарною. За доброту? Ні, мама може бути і жорстокою, і несправедливою. За що ми любимо дитину? За те, що вона мила? Ні, вона може вирости під два метра і хамити нам, а ми її любимо. А чоловік? Вже чую заперечення. Дитина моя, бо я її родила, а чоловік – так, просто; бо я його вибрала. Зараз цього вибрала, завтра іншого.
Звернемося до Біблії та церковного Передання: «…залишить людина отця свого і матір, і приліпиться до жінки своєї і будете два в плоть єдину» (Бут. 2, 24). Що означає бути єдиною плоттю? Ось у вас дві руки, дві ноги. Уявимо, що ліва нога говорить правій: «Я зараз піду направо, а ти – наліво. Надокучило мені з тобою мотатись». Ясно, що такі слова нагадують марення божевільного. Ясно, що коли одна нога зламалась, то інша буде нести вантаж всього тіла. Будь-який біль одного органу передається всьому організму. Ту ж саму систему стосунків Бог накладає і на сім’ю. Коли чоловік приходить з роботи стомлений та роздратований, жінка повинна проковтнути образливі слова в свій бік. Якщо жінка прийшла стомлена, чоловік йде на кухню та миє посуд.
Ще одна деталь. В Церкві є чітка система ступенів родинності. Наприклад, між матір’ю та дитиною перша ступінь, між внуком та бабусею – друга, між братом і сестрою – теж друга. між дядьком та племінником – третя.
А яка ступінь між чоловіком та жінкою? Церква стверджує, що між чоловіком та дружиною – нульова ступінь родинності.
Що це означає? А яка ступінь родинності з моєю власною ногою? Ніякої! Вона – моя, вона – частина мого тіла, ми з моєю ногою не родичі, ми – одне тіло.
Православна Церква завжди стверджує, що чоловік рідніше сина, а жінка дорожче дочки. Це зараз нам така формула здається незрозумілою. А сто-двісті років тому це було відомо будь-якому простаку. Якщо б жінка захотіла піти від чоловіка і повернутись до своїх батьків, її б просто не прийняли. Тоді розлучення було зовсім неможливим. Чому? Спробуємо пояснити. Уявіть собі маму, яка виховує дитину. В рік – все добре, мила дитина. В три – перші спокуси, в сім – проблем ще більше, а в десять мати заявляє: «Щось синок перестав мені подобатись. Скільки можна терпіти? Все, набридло! Завтра йду в ЗАГС і розлучаюсь!». Ми розуміємо, що це неймовірно. З сином розлучатись неможна! Чому тоді з чоловіком можна?
Ще раз звертаємо вашу увагу на те, що подружжя – це одна плоть, це не просто якийсь гарний образ. Те, що відбувається з одним, відображається на іншому. Іноді від поважного подружжя, яке прожило у вірності багато років, можна почути: «Ось говорю жінці щось, а вона мені каже, що як раз про це подумала».
Біда, яка спіткає чоловіка, вмить торкнеться серця дружини, долаючи час і відстань. У вірного подружжя не тільки єдині почуття, але й думки, і бажання. Першою ознакою, що ми любимо людину є те, що ми припиняємо помічати її зовнішність, яка є мутним склом. Здалеку ти бачиш лише саме скло, а що знаходиться за ним, розгледіти не можеш. Але коли притиснешся до цього скла, ти бачиш лише те, що знаходиться за склом, а самого скла вже не бачиш.
ТРЕТЬОЮ ознакою справжнього кохання є готовність до самопожертви, чи коротко – ЖЕРТВЕННІСТЬ.
Іноді це великий та рішучий крок. Наприклад, жінка закінчила ВУЗ, має хорошу професію. Але ось народжується дитина, друга, третя… Як бути? Бабусь поблизу немає. Перед нею постає вибір: кар’єра чи виховання дітей. Звичайно, вона залишає роботу. І за цим «звичайно» стоїть дуже багато. Сказати собі: «Відсьогодні ти не викладач, а просто мати», і відкласти на другий план, те, що довгі роки було на першому, дуже нелегко. Нелегко бачити іншу людину, яка займає твоє місце.
Це приклад помітної самопожертви. Життя ж складається з більш дрібних проявів нашої жертвенності. Весь день голова сімейства працював і думав лише про те, як він прийде додому і дивитиметься футбольний фінал. Він відчиняє двері дому і…: «Милий, піди, будь-ласка, по хліб, поки я готую вечерю, потім винеси сміття, відро вже переповнене, і забери Сергія з дитсадка». Всі ці справи закінчиш лише за 5 хвилин до кінця матчу. Так ось: не обуритись, не зірватись, а зробити все необхідне, – це теж самопожертва. З таких «дрібниць» і складається життя.
Отже, після того, як ми трохи розібрались з термінологією, спробуймо дати визначення любові між чоловіком і жінкою. Воно, звичайно, буде неповним, але все ж: любов подружжя – це єднання людей, яке народжується в шлюбі і розвивається протягом 10-15 років подружнього життя. Отже, тепер зрозуміло, чому неможливо вийти заміж або женитися «по любви». Справжня любов народжується після багатьох років праці: терпіння, розважливості, вміння прощати, подолання труднощів та спокус. Це результат, а не причина.
Закінчити нашу бесіду можна наступною схемою, за якою молоді люди завжди можуть звіряти свій шлях.
ЛЮБОВ – ЦЕ ЄДНАННЯ ДВОХ ЛЮДЕЙ, ЯКЕ НАРОДЖУЄТЬСЯ В ШЛЮБІ І РОЗВИВАЄТЬСЯ ПРОТЯГОМ 10-15 РОКІВ СІМЕЙНОГО ЖИТТЯ.
Наступного разу поговоримо про так звані «громадянські шлюби», які стають зараз дуже поширеними навіть серед православних.
Раїса Пєріна
За матеріалами сайту: Православний погляд