Преподобний Іов Почаївський

Прийдіть, брати мої, будемо ревними у посту, у молитвах, у чистій любові, щоб разом із постниками й благословенними праведниками зійти на Небо й лежати на вечері блаженств.
Преподобний Єфрем Сирін

Преподобному Іову судилося жити в тяжкий для Православія час. У кінці XVI століття була проголошена Люблінська, а за нею Брестська унія. Корінне руське православне населення Галичини, рідної землі Іова, переживало утиски з боку польських магнатів та католицького духовенства. Певно, саме тоді на українських землях мала народитися людина, яка б власним прикладом укріплювала серця православних, своїм подвижництвом служила вірі та здійснювала духовне наставництво.

Ще малим хлопчиком Іоанн (таке ім’я дали йому при хрещенні) виявляв схильність до тихого, усамітненого життя. Йому не виповнилося й десяти літ, як залишив свій дім і вирушив до Угорницького монастиря. Скромністю, смиренністю, готовністю до будь-якого послуху він полонив серця ченців. Відданість Господу швидко вела Іоанна сходинками чернечої ієрархії. На дванадцятому році життя він прийняв постриг з ім’ям Іов. По досягненні повноліття його було зведено у священицький сан. А коли Іову виповнилося тридцять, він удостоївся великої схими.

Слава про подвижника розійшлася далеко за межі обителі. Почув про Іова й великий захисник Православія Костянтин Острозький. Він умовив настоятеля Угорницького монастиря послати «блаженного працелюбця» у його Дубенську обитель, аби той засвідчив собою богоугодність життя. Більше двадцяти років управляв Іов монастирем, після чого, покликаний внутрішнім голосом до усамітнення, перейшов на Почаївську гору. Його сокровенним бажанням було втекти від суєтності, але Промисел Божий судив інакше.

Щойно Іов облаштувався на горі, як почаївські ченці, відчувши в ньому велику духовну силу, вмовили його стати їхнім ігуменом. Багато сил поклав преподобний для розбудови монастиря. Він безпосередньо брав участь в усіх господарських роботах: своїми руками висаджував дерева, насипав греблі, копав і розчищав ставки. День присвячував праці, ніч – молитві. Подвижник був настільки малослівним, що почути зазвичай від нього можна було лише: «Господи, Іісусе Христе, помилуй мя…» Свої роздуми він виливав у книгах, які ставив на захист Православної віри від натиску уніатів. Монастир мав чудову як на той час друкарню, яку придбала для братії Анна Гойська. Тож Іов міг друкувати й поширювати як свої, так і твори інших авторів.

Безперервно підносячись трудами благочестя, ревно оберігаючи Православіє, преподобний Іов управляв Почаївською обителлю до 1649 року. 27 жовтня 1651-го столітній старець, відслуживши останню Божественну літургію, перейшов від тимчасового життя до вічного блаженства. Сім років і дев’ять місяців лежало тіло святого в землі, доки митрополит Київський Діонісій Балабан не прибув до Почаївської обителі й не відкрив труну преподобного. Усі присутні могли узріти святі мощі «без великих змін, мовби щойно заховані і наповнені невимовними пахощами». З великими почестями митрополит Діонісій переніс безцінні останки Іова до церкви Пресвятої Трійці.

І по смерті святий не полишав свою обитель, захищав братію, зцілював стражденних і немічних. Багато чудес пов’язано з його ім’ям. Якось він явився в Троїцьку церкву. Стояв у світлому одязі між двома ангелами і молився. Змочена миром хустина, яку преподобний Іов передав безнадійно хворому ігумену Досифею, принесла йому одужання, поставила на ноги. Коли Почаївський монастир взяли в облогу татари, насельникам на допомогу прийшла Сама Цариця Небесна з ангелами. Вона покривала святу обитель Своїм омофором. Біля ангелів був і преподобний Іов. Він молив Богородицю не віддавати монастир ворогам. І сталося так. Загарбники, уражені своїми ж стрілами, панічно тікали з Почаєва.

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.