Бо путь тих, хто спасається, стільки обіцяє майбутніх благ,
скільки завдає трудів у теперішньому
Святитель Василій Великий
Сьогодні Православна Церква шанує пам’ять преподобного Афанасія Афонського. Преподобний Афанасій, в святому хрещенні Авраамій, народився в місті Трапезунді в благочестивій християнській родині. Він рано осиротів і на виховання його взяла добра благочестива черниця. Авраамій наслідував прийомну матір у навиках чернечого життя, посту і молитві. Навчання давалося йому легко і зовсім скоро він перевершив у науках своїх однолітків.
Подальшу освіту святий продовжив у Візантії. Досконало оволодівши різними науками, він став наставником юнацтва. Згодом залишивши мирську суєту, святий віддалився у Кимінський монастир в Малій Азії, де прийняв чернечий постриг з ім’ям Афанасій. У обителі преподобний старанно виконував монастирський послух, а у вільний час займався переписуванням Священних Книг. Відомо, що він переписав Четвероєвангеліє та Апостол.
Тривалими постами, бдінням, колінопреклоніннями, виснажливими працями преподобний Афанасій досяг такої досконалості, що святий ігумен благословив його на подвиг безмовності у відокремленому місці недалеко від монастиря. Пізніше, покинувши Кимін, преподобний обійшов багато пустинних і відокремлених місць і прийшов на місце, зване Мелана, на самому краю Афона. Тут преподобний побудував собі келію і почав трудитися у працях і молитві. Підступний диявол, бажаючи вигнати звідти подвижника, боров святого безперестанними помислами піти з цього місця. Але преподобний Афанасій переміг підступи ворога молитвою й одержав дар умиління.
Через якийсь час преподобний заснував на Афоні монастир зі строгим уставом, де і був ігуменом. Слава про обитель та її ігумена-подвижника поширилася всюди, навіть архієреї та ігумени багатьох монастирів бажали бути простими ченцями в лаврі преподобного Афанасія.
Сама Пречиста Богородиця, Небесна Владичиця Афона, благоволила до святого. Неодноразово він удостоювався бачити Її плотськими очима. Якось трапився в монастирі такий голод, що ченці один за одним покидали лавру. Преподобний залишився один і в хвилинній слабкості теж помислив піти. Раптом він побачив Жінку, Яка йшла йому назустріч. «Хто ти і куди йдеш?» – тихо запитала Вона. Святий Афанасій відповів, що він тутешній чернець і розповів про себе і свої турботи. «І ради шматка хліба насущного ти кидаєш обитель, якій належить прославитися? Де твоя віра? Повернись, і Я допоможу тобі». «Хто ти?», – запитав Афанасій. «Я Матір Господа твого», – відповідала Вона і звеліла Афанасію вдарити жезлом у камінь, і з тріщини пробилося джерело, яке існує і нині.
За своє святе життя преподобний Афанасій удостоївся від Господа дару прозорливості та чудотворіння: знаменням хреста він зцілював хворих і виганяв нечистих духів. Число братії збільшувалося, в Лаврі йшли будівельні роботи. Преподобний Афанасій, передбачивши час свого відходу до Господа, пророкував про свою близьку кончину і просив братію не спокуситися тим, що станеться. Помолившись, святий Афанасій разом з іншими шістьма братіями зійшов на верх храму оглянути будівництво. Раптом храм обрушився, і преподобний з братіями були завалені камінням і там віддали свої душі в руки Божі.
Тіло преподобного Афанасія пролежало не похороненим три дні, але воно не змінилося, не набрякло і не потемніло. А під час похоронних співів з рани, яка була на нозі, всупереч природі, потекла кров. Деякі старці зібрали цю кров у рушники, і багато хто через неї одержував зцілення від своїх хвороб.