«Я вірю в Бога і Долю», – не раз доводиться чути такі слова як від людей абсолютно невоцерковлених, так і більш-менш постійних «захожан». Насправді, «Бог» і «доля» – це поняття несумісні і в духовному житті може бути або одне, або інше. Або ми віруючі православні християни і віримо в Творця, Який керує нашим життям і бажає нам лише блага, або ми язичники, які вірять в сліпу долю. Але це в ідеалі.
Насправді, в наш час багато людей, котрі щиро вважають себе православними, поєднують християнство з вірою в долю, прикмети та інше. Так чому ж Православ’я не вірять в долю і говорить про її несумісність із вірою в Бога?
Ми застрягли в античності
Віра в долю була частиною греко-римської язичницької релігії. Греки називали своїх богинь долі Мойрами, а римляни – Парками або Фатами. Вони знали долю кожної людини і пряли нитку її життя, а в потрібний момент обривали її. Також улюбленими заняттями греків і римлян були ворожіння, різноманітність яких просто вражає: ворожіння на нутрощах тварин, по польоту птахів і багато інших проявів язичницької фантазії.
Здавалося б, часи античності давно пройшли, але, на жаль, два тисячоліття християнської культури не змогли до кінця винищити віру в долю. З античного світу ворожіння перекочували в середні віки, коли астрологи займалися ворожіннями, визначенням долі по зірках і т.д. Оспівана художниками і поетами епоха Відродження для православної людини ставить питання – а, власне кажучи, відродження чого? І, якщо уважно придивитися, то це було відродження язичництва. Такий великий представник епохи Відродження, як, наприклад, філософ Геміст Пліфон, був відвертим язичником. І він був не самотнім у своїх шуканнях.
Ті, що вірують в гороскоп
Проживши багато років в Італії епохи Відродження православний святий Максим Грек писав про віру в долю і всякого роду ворожіння як про кару свого часу. На жаль, все це перейшло і в нашу культуру. Відкриймо словник Даля і подивімося, скільки в ньому висловів про долю: «кому що на роду написано», «вже так судилося», «чому бути, того не минути», «кому згоріти, той не потоне»… Ці та багато інших вирази свідчать про вірування нашого народу в долю.
І в наші дні ця віра не зжита до сих пір. Практично будь-яке видання або радіостанція, що хоч трохи поважає себе, забезпечує свої випуски гороскопом з астрологічним прогнозом. Сучасній людині, яка живе в шаленому ритмі мегаполісу, простіше вірити, що все в його житті вже вирішено і тільки сподіватися, що вирішено на користь багатства і слави. Для неї це набагато простіше, ніж довго і наполегливо працювати над собою чи займатися самовдосконаленням.
Наклеп на Бога
Віра в долю небезпечна ще й тим, що є наклепом на Бога. Адже якщо Він все визначив, якщо по Його волі я став вбивцею, то значить Господь не є Добро. Віра в долю, за словами преподобного Максима, «представляє Бога винуватцем для людей будь-якого зла, і незгодним Самому Собі, і несправедливим, тоді як Він один по-суті всеблагий і всеправедний; але і являє Його Самого винуватцем згуби незліченної безлічі людей».
І волосся пораховане…
Православна Церква протиставляє вірі в долю – віру в Бога, Який дає свободу свому творінню. «У вас же і волосся на голові пораховано» (Мф. 10, 30), – нагадує нам євангеліст Матвій.
Хочу закінчити цитатою з преподобного Максима, в якій він нагадує нам про наше високе покликання: «Ми ж, як діти Вишнього Царя, поставлені Ним владиками і отримали від Нього владу наступати на змій та скорпіонів – не біймося ні впливу зірок, ні кола щастя, але з радістю і вільно будемо проходити поприще справжнього життя, оспівуючи завжди Христу Царю переможну пісню». Ось так і робімо.
За матеріалами сайту: Рівненської єпархії