«Я серцем зріднився з вами, і від цього стає зрозумілим те, що ваша радість і ваше горе завжди знаходили в мені співчуття, за що ви і нагородили мене своєю любов’ю»
Праведний Іона Одеський
Сьогодні ми святкуємо день пам’яті праведного Іони Одеського. Синод Української Православної Церкви канонізував його в кінці 1995 року для місцевого шанування.
Праведний Іона, Одеський чудотворець – один з найбільших подвижників XX століття. Він явив у своєму житії багато різних образів святості. Одночасно був викривачем обновленського розколу і прекрасним проповідником, ревним місіонером і живильником бідних, суворим аскетом і люблячим батьком. Він належав до білого духівництва і мав багато дітей та внуків.
Великі київські подвижники того часу говорили про нього: «Ми, ченці, його не варті, він набагато вищий за нас». Він одержав від Бога дар зцілювати поранені душі. Він міг читати думки людей і відповідати на них раніше, ніж вони висловлювали їх.
Безперестанна молитва і сувора стриманість робили його справжнім святим, подібно його сучаснику праведному Іоанну Кронштадтському.
І нині на небесах він продовжує молитися за нас, про це свідчать дива та зцілення, що відбуваються на його могилі. Тож всупереч усім нашим слабкостям і недолікам, немає нічого угоднішого Богові і рятівного для людини, ніж праведне життя, зразком якого був праведний протоієрей Іона Отаманський.
Народився Іона Мойсейович Отаманський в Одесі у 1855 році в день Воздвиження Чесного Хреста Господнього у родині диякона. Коли Іоні було три роки, помер його батько. Мама Іони бажала, щоб син пішов батьківським шляхом, тому з раннього дитинства віддала його прислужувати в храмі. Та зовсім скоро Іона залишився сиротою. Вмираючи, мама благословила його такими словами: «Хочу, щоб ти був добрим пастирем».
Хлопчик, не маючи притулку, проводив дні і ночі на кладовищі біля могили батьків, але жорстокий сторож побив його і прогнав. Тоді він поневірявся по вулицях біля моря, харчувався залишками їжі, ночував де доведеться, поки не знайшов притулку на одній із дзвіниць Одеської церкви, але і звідти прогнали його жорстокі люди.
Нарешті над Іоною зглянувся його дядько і віддав до школи, а потім у духовне училище. Колишній безпритульник дивував своїх вихователів ревним благочестям і любов’ю до молитви. Викладачі відзначали його хороші здібності та прекрасний голос, яким він прикрашав церковний хор.
Після закінчення навчання Іона одружився. У 1884 році він був висвячений у диякона, а через два роки за благочестя і добре життя – на священика. Преосвященний архієпископ Никанор (Бровкович), який висвячував отця Іону, говорив оточуючим: «Беріть благословення у отця Іони, це майбутній добрий пастир, і я відчував на ньому особливу благодать. Душа його горить священним полум’ям…».
Першим місцем служіння отця Іони було село Кардашовка, населення якого складалося переважно зі штундистів. Стосунки православних і протестантів були надзвичайно поганими. Вісім років провів отець Іона в Кардашовці. Бесіди пастиря з сектантами і молитви про них принесли плоди: 200 штундистів разом із своїм керівником приєдналися до Православної Церкви. Тому і сьогодні йому моляться про відпалих від Православної віри.
Отець Іона повернувся до Одеси. Він одержує місце в клірі церкви Першої Пречистої Богородиці, і вже незабаром його проповіді починають збирати натовпи народу. Святий не обмежується словом з амвона. Він організовує общину, налагоджує систему добродійності в своєму приході. Особливо Іона протегував сиротам, пам’ятаючи своє убоге дитинство. Будинок священика був завжди відкритий для бідняків.
З 1897 року починається його служіння в Свято-Успенському храмі Одеси. А у червні 1901 року отець Іона став настоятелем Свято-Миколаївського Портового храму. Тут по його молитвах відбулася безліч чудес. Пастирство Іони Отаманського припало на час російсько-японської війни, він пережив три революції, легендарне «повстання» на броненосці «Потьомкін». Отець Іона єдиний зі всього міського духівництва не побоявся відспівати убитого головного бунтаря матроса Вакуленчука і цим припинив піратський бунт на кораблі.
У часи, коли влада під виглядом допомоги голодуючим провела акцію вилучення церковних цінностей, Свято-Миколаївський храм втратив багато чого зі свого майна, а настоятеля храму арештували. Але на захист свого пастиря виступили люди: на Маразлієвській вулиці зібралася така кількість його заступників, що влада вимушена була його випустити.
Важка хвороба наблизила кончину старця, і 30 травня 1924 року праведник відійшов до Господа. Віддати останню шану пастирю в порту зібралася вся віруюча Одеса. Поховали отця Іону на Слобідському кладовищі.